4 вересня, 2007 Інтерв’ю з автором проекту Монументальна пластика
Інтерв’ю з автором проекту, арт директором Музею Ідей, Олесем Дзиндрою:
— Пане Олесю, ви створили досить цікавий для Львова музей — Музей Ідей. Чому саме ідей, і що це означає для вас?
— Можу сказати лише свою суб’єктивну думку. «Музей», з грецької, — це храм, де живуть музи. Наголошую на слові живуть, бо ми сприймаємо музей, як склад із запиленими інструментами. А раз живуть — вони не законсервовані.
— Чому ідеї? Мене, як художника це цікавить, бо насправді серед людей моєї професії дуже багато нереалізованих ідей. Адже вони обтяженні складним виконанням, матеріалами, коштами і т.д. Там, де суспільство, немає можливості, не хоче, або не приймає такі ідеї, там творець може прийти до нас, реалізувати свою ідею та залишити щось на згадку про себе.
— Які саме ідеї ви втілюєте в життя?
— До прикладу, людина потикалися із своєю поезією в одне видання, друге, третє — її ніде не прийняли. Ми даємо шанс, щоб ця людина зробила творчий вечір і його ідея починає релізуватись.. Окрім того, свої ідеї реалізовують співаки, музиканти, художники. І ще намагаємося повернути суспільству, і особливо його творчій частині, поняття солідарності і синтезу творчості. На жаль, виконавці симфонічного оркестру рідко ходять в театр, ще рідше читають поезію; скульптори забули, що таке проза; співаки не ходять в балет.
— Де ви втілюєте ці ідеї?
— Ми абсорбували з львівського середовища територію і назвали її «Бернарден Ґарден» (тобто сад монастиря Бернардинів) — Територія Вільних Пластичних Ідей. На площі перед музеєм, а також у просторих виставкових залах у пивницях Бернардинського монастиря проводять виставки, симпозіуми, перегляди, ярмарки. Можливо, ця площа стане Меккою для туристів. У конкурсі брало участь 20 людей. З них троє отримали право реалізувати свої ідеї в життя. А також отримали серйозні стипендії в розмірі 800 євро кожен.
— Звідки кошти на стипендії?
— Спершу хочу наголосити, що річ не тільки в грошах, бо багато ідей втілюється в життя безкоштовно.
— Ми приватна структура, і, поки що, не користуємося спонсорськими коштами. Виживаємо за рахунок того, що продукуємо самі. Ми продаємо скло, яке виготовляємо на моїй улюбленій майстерні, Гуті. До речі, експортуємо його в 22 країни.
— А як вам допомагає міська влада?
— Не можна ніколи оцінювати того, хто тобі допомагає хоч якось. А вже величину допомоги визначають або можливості, або бажання того, хто дає. Проте, якщо пам’ятаєте — ми вивісили на дереві біля Площі краватки, аби в такий спосіб нагадати усій владі, що їхні місця, повноваження, краватки не довговічні.
— Повернімося до конкурсу. Розкажіть детальніше про ті ідеї, які перемогли?
— Величезна кам’яна брила, що нагадує жорна — це скульптура Сашка Дяченка, і називається вона «Повернення блудного сина». Раніше ця скульптура стояла в занедбаному стані, хоча це одна з найкращих модерних скульптур Львова. Мені завжди було боляче дивитися, як Львів ставиться до творчості цього художника і я попросив дозволу Сашка і міської влади, аби вони перенесли цю скульптуру на площу Бернарден Ґарден. Він брав участь у конкурсі уже опосередковано.
Полячка Агнешка Говді реалізувала своєю ідею Пупа Землі. Це скульптура із 2,5 тонної гранітної глиби, яку вона цілий місяць полірувала. Асоціативно — скульптура нагадує жіночий пупок, тіло. І сьогодні багато з гостей Лева, один одному розказує, що пуп землі є саме у Львові, і мене це тішить. А ще більше тішить, що це зробила полька з Варшави без українського коріння, за рік вивчила українську, а тепер каже: «Якщо вийду заміж, то — за українця.»
А от ідея писанки ХХI століття, яку запропонував відомий скульптор з Німеччини Томас Лінднер, досить філософська. В образі втілено, як ми, сучасники, ставимося до своїх святинь. Скульптура зроблена з металолому на противагу гарній писанці, яку ми звикли бачити на радісне сімейне свято. Ми в цьому брухті загрузли, обтяжіли, забули про сутність писанки, як такої.
Зрештою, якщо в Брюсселі видумали якогось піса через те, що один сусід хотів показати іншому, що «я тебе в носі мав», то чому ми не можемо видумати Пуп землі.
— Досі ми говорили про сучасність, а, як щодо історичної спадщини?
— Наше місто і його краса базувалася на високій культурі, доброму розумінні, духовності і сьогодні ми цим користаємося, забувши про першопричини його появи. Так просто нічого не буває. Коли людина хоче добре вбиратися, слухати гарну музику, смачно і красиво їсти, отоді створюються суспільство гармонії. Далі виникають такі речі, як красива архітектура. А для чого вона? Можна жити в бетонних плитах, що хотів нам довести Хрущов. На тебе нічого не капає, гаряча вода є. Але ні! Щоб бути в гармонії та красі — є інший приклад , є Венеція, де люди живуть вільно, красиво, любуються жіночим тілом, співають гарних пісень. Це слугувало прикладом, тоді так хотіли жити у Львові.
