22 квітня, 2010 Кус-кус і барабулька
Під час фестивалю “Кінолев” відбудеться показ титулованого французького фільму Абдулатіфа Кешиша “Кус-кус і барабулька” (La graіne et la mulet). Майже кожна сцена цього фільму – перлина, попри неквапливий та меланхолійний його плин. Комічні та драматичні моменти перемішані в єдине ціле, як кус-кус та соус. Беджі працює на судноверфі, але його звільняють. Він обтяжений доволі безалаберними дітьми і двома дружинами – колишньою та теперішньою. Молодша донька намовляє Беджі відкрити на старому кораблі ресторан, де готуватимуть традиційну арабську їжу – кус-кус. Проте сюжет цієї картини – справа другорядна. Кешиш віртуозно уміє використовувати мову – не діалоги, не те, про що говорять, – це неважливо, а має значення – як говорять, як артикулюють, які інтонації, як застосовують паузи, розставляють акценти, швидкість мовлення, жести. Він творить блискучі мовні портрети своїх героїв. Кешиш ніби не наважується довести сюжет до щасливого кінця – тріумфу й апофеозу. Зрештою, стрічка розповідає про одвічну тему батьків та дітей. Фінал так і залишився нез’ясованим: чи дожив взагалі Бейджі до свого комерційного успіху? Тендітний, непомітний патріарх, виснажений 35-річним стажем роботи на судноверфі, разюче контрастує з усією іншою родиною, особливо з експансивністю його жінок. Проте усі без винятку герої фільму володіють такими привабливими рисами, як харизма й вітальність.
