19 березня, 2010 Тоніно Гуеррі — 90
16 березня виповнилося 90 років відомому італійському сценаристові, поетові, художникові, скульпторові й письменникові Тоніно Гуеррі.
Гуерра написав сценарії до найвідоміших фільмів Де Сіки, Фелліні, Антоніоні, Вісконті й Тарковского та одержав за них три “Оскари”, вісім каннських “Пальмових гілок” і безліч інших нагород. 23 травня Гуеррі вручатимуть головну італійську кінопремію – “Давида Донателло” – за заслуги перед мистецтвом. Крім того, він автор 13 прозаїчних і поетичних книг, художник, творець чудових колажів.
Тоніно Гуерра народився 16 березня 1920 року в невеликому італійському містечку Сант-Арканджело недалеко від Ріміні. Малювати Гуерра почав з дитинства, й уже хлопчиком почав заробляти цим на хліб, підробляючи оформлювачем газет і журналів.
До війни він навчався в університеті в Урбіно, у 1943 році був депортований німцями зі свого містечка в концентраційний табір у Тройсдорфі. У німецькому полоні Тоніно Гуерра вперше почав писати вірші.
У післявоєнні роки виходять його перші збірки віршів, а пізніше й прозаїчні твори.
У 1946 році, закінчивши педагогічний факультет університету Урбіно, він працював учителем у школі. У цей же час Гуерра починає активно займатися літературною діяльністю. Ректор університету Карло Бо опублікував в 1946 році першу книгу Гуерра “Карлючки” зі своєю передмовою. Пізніше він допоміг Тоніно перебратися до Рима.
У 1956 році Гуерра пише разом з Еліо Петрі свій перший сценарій “Люди й вовки”, поставлений режисером Де Сантісом. А після виходу картини Антоніоні “Пригода” в 1960 році, знятої за його сценарієм, Гуерра стає одним із найбільш затребуваних італійських сценаристів.
Він написав сценарії понад 100 фільмів, більшість з яких стала класикою.
У 1960-ті роки починається його плідна співпраця з Мікеланджело Антоніоні, Федеріко Фелліні, Франческо Росі, Джузеппе Де Сантісом, Вітторіо Де Сікою, братами Тавіані й іншими знаменитими режисерами.
Разом зі своїм близьким другом і земляком Федеріко Фелліні він придумав п’єсу “Амаркорд”, що пізніше перетворилася в знаменитий фільм. Потім були “І корабель пливе”, “Джинджер і Фред”, “Репетиція оркестру”, “Казанова” тощо.
Гуерра – автор романів, п’єс, поетичних збірок, казок. Його твори перекладено усіма європейськими мовами. А ще він художник, який працює з різними матеріалами, у різноманітних техніках і газулях художньої творчості. Він робить меблі, створює мозаїки й фонтани, за його ескізами оформляються вітражі й винні етикетки.
Він створює архітектурні проекти площ, садів і скульптур, які прикрашають вулиці сучасної Італії.
Тоніно Гуерра є власником багатьох міжнародних премій і нагород. Він нагороджений “Оскаром” за сценарії до фільмів “Казанова” (1966); “Фотозбільшення” (1967); “Амаркорд” (1976), “Ніч Святого Лоренцо”. У 2002 році він нагороджений премією Європейської кіноакадемії. У листопаді 2004 року Конгресом сценаристів і Європейської кіноакадемією йому було надано почесне звання “найкращий сценарист Європи”.
Сценарії Тоніно Гуерри вісім разів були відзначені головною нагородою Каннського кінофестивалю – “Золотою пальмовою гілкою” (“Пригода”, “Забріскі пойнт”, “Фотозбільшення”, “Ніч Св. Лоренцо”, “Амаркорд”, “І корабель пливе”, ” Подорож на Цитеру”).
Тоніно Гуерра – лауреат премії Б’янкі – фонду Пазоліні (фестиваль у Венеції, 1997 р.); премії “Золотий глобус” Асоціації світової преси (за роботи 1996 – 1997); премії за внесок у світове мистецтво міжнародного конгресу “Ноїв ковчег” (1999). У 2000 р. за заслуги перед Італією він був нагороджений Золотою медаллю міжнародного центру “Піо Манцу”, в 2002 р. він став кавалером Великого Хреста – ордена за заслуги перед Італією. Він лауреат кількох італійських літературних премій
Тоніно Гуерра є почесним доктором наук університетів: Урбіно (Італія), Бордоіль (Франція), ВДІК (Росія) та інших.
Він – почесний громадянин міст Італії: Рима, Равенни, Ріміні, Пеннабіллі.
Сьогодні Гуерра із дружиною живе у маленькому містечку Пеннабіллі. На власні кошти він відновлює стародавні італійські храми. Тут він розбив “Сад забутих фруктів”, побудував каплицю Тарковского, скульптурну композицію на пам’ять про Фелліні й Джульєтту Мазіні. На стінах міських будинків поет розвішує керамічні таблички з філософськими висловами, які збирає все життя.
У Ріміні на честь свого друга Федеріко Фелліні він відкрив ресторан, який прикрасив своїми малюнками.
