15 серпня, 2010 Три історії Галичини
Стрічка львів’янки Олі Онишко, яку вона поставила спільно із Сарою Фархат, розповідає про те, як можна у кривавій м’ясорубці воєн та катаклізмів залишатися людьми, як різні нації можуть співіснувати на одному подвір’ї без сутичок та бійок. Здається, прописні істини. Проте як часто у ХХ столітті їх дотримання стало подвигом…
Перша історія – єврейська. Про родину в Бориславі, яку переховувала українка, чий син служив у нацистській поліції. І як потім ця родина переховувала її сина від радянської влади. Друга – українська. Про Олю Ільків, зв’язкову УПА, у якої відібрали дітей, про польського священика, що дбає за українські храми та єврейські цвинтарі… Цей фільм про маленьку територію землі, територію, що палала, і разом з якою палали її мешканці. Фільм про землю, затиснуту між Гітлером та Сталіним.
Стрічку було показано в рамках програми українського павільйону на Каннському кінофестивалі.
Бернарденгарден (вул. Валова, 18а), 24 серпня, 18.15
Повітроплавці
Bаllооnist (“Повітроплавці”) Лесі Калинської – фільм про пригоди двох друзів – українця та грузина в Америці. П’ятнадцятихвилинний сюжет дався важкою працею, адже зйомки доводилося проводити не лише на землі, але й у повітрі. Утім, про ті часи Леся згадує з усмішкою: “Ми знімали взимку в найхолодніші дні, і цей політ на повітряній кулі дався нам дуже важко, тому що теоретично в цей період часу повітряні кулі не літають. І нам довелося знайти пілота, який погодився на цю авантюру. О третій годині ранку виїжджати з Нью-Йорка і знімати о п’ятій ранку цей політ, який можна було відзняти тільки перед сходом сонця”.
Киянка Леся Калинська – випускниця аспірантури факультету кінорежисури Нью-Йоркського університету. Про переїзд і роботу в Україні Леся поки не думає. Але вірить, що зсунути українське кіно з мертвої точки можна. (voanews.com)
Бернарденгарден (вул. Валова, 18а), 24 серпня, 15.00
