10 серпня, 2010 Українське німе кіно
Одинадцять
Дзиґа Вертов (1896-1954) – постать наскільки значна, настільки й суперечлива. Автор футуристичного кіноманифесту, винахідник кінематографічної лексики (кінооко, кінокі, кінопис), затятий шанувальник нового мистецтва відмовляв у праві на існування … ейзенштейнівському кінематографу. Навіщо ці стилізації реальності, коли дійсність у своїх натуральних формах здатна стати художнім матеріалом у руках режисера? Своєю творчістю Вертов намагався переконати колег і глядачів, що справжнім твором кіномистецтва є лише документальний фільм. Однак факт, зареєстрований на плівку, ніколи не був для Вертова самодостатнім. Вертов, оперуючи тільки документальними зйомками, створював поетичний образ дійсності на основі монтажного з’єднання кадрів, вилучених з реального репортажного контексту. Режисер і не підозрював, який несподіваний потужний ривок зробив у своєму “кінописі”. Тільки в 50-ті роки європейські кінематографісти відкриють для ігрового фільму справжній художній потенціал вертовської екранної поезії. (nradatvr.kiev.ua)
Про свій фільм “Одинадцять” Вертов говорив: “Фільм “Одинадцять” написано безпосередньо кіноапаратом, не за сценарієм. Кіноапарат заміняє перо сценариста. “Одинадцять” написано: 1) чистою кіномовою, 2) документальною мовою – мовою фактів і 3) соціалістичною мовою”. “Одинадцять” – документальний фільм, змонтований з кадрів радянської кінохроніки двадцятих років, розповідає про будівництво соціалізму в Україні. Одинадцятий рік радянської влади – період індустріалізації, зведення Дніпрогесу. Вертов спробував висловити думки суто пластичними засобами. Зйомки відбувалися в дуже складних умовах, але кіногрупа йшла на це свідомо.
Наприклад, на Волховській ГЕС Дзиг(ґа Вертов і його брат Михайло Кауфман провадили зйомку з підвісної колиски канатної дороги. Кадр став одним із найзнаменитіших в історії кінохроніки.
Бернарденгарден (вул. Валова, 18а), 21 серпня, 02.00
Міражі
АТ “А. Ханжонков”, 1915. Реж. Петро Чардинін. У рол.: Віра Холодна, Ольга Рахманова, Арсеній Бібіков, Тамара Гедеванова.
Декадентський шедевр Петра Чардиніна має солодкувато-опіумний присмак абсолютного зла. Тут ви побачите інфернального старого, що наймає чтицю, і його сина, підступного красеня-звабника, але головне зло – у самій героїні Маріанні.
Особливість цієї зовні простої, але внутрішньо містичної історії падіння (а фільми Віри Холодної майже завжди про падіння) – героїня вже не просто наївна дівчина, а емансипована молода особа, що веде активне соціальне життя. Цікаво спостерігати, з яким стражданням-насолодою переживаються в картині процеси розпаду сімейних і соціальних зв’язків. Інша важлива відмінність від інших картин полягає в тому, що темні пристрасті тут не пояснюються соціальними або сімейними причинами – навпаки, людський потяг до насолоди подано як згубну, але єдину можливість збагнути таємничі закони життя. (wikipedia.org)
Бернарденгарден (вул. Валова, 18а), 22 серпня, 23.00
